За місяць : 1122
статей : 1053
| Рубрики : | Персоналії |
Кох Йоганн-Генріх Оттович [Johans Heinrihs Koh, у латиському написанні – Indriķis Jānis Kohs; 18.01.1881, Вергальська вол. Лібавського пов. Курляндської губ., Російська імперія – 09.04.1948, м. Тукумс, Латвійська РСР] – вчений-агроном, педагог, фундатор і перший керівник бібліотеки Генерального секретаріату (Міністерства) земельних справ Української Центральної Ради (нині – Національна наукова сільськогосподарська бібліотека Національної академії аграрних наук України, ННСГБ НААН).
Народився в багатодітній родині остзейських (балтійських) німців, де, крім батька, вчителя за фахом – Отто Мікеліса Коха та матері – Емілії Аннети Шарлоти Ольги було восьмеро дітей. У шестирічному віці втратив матір. Початкову освіту здобув у Вергальській церковнопарафіяльній школі, а середню, ймовірно, в реальному училищі в Польщі чи Західній Україні. У вересні 1899 р. Й.-Г. Кох вступив на сільськогосподарське відділення одного з найстаріших аграрних вишів світу (заснований 5 жовтня 1816 р.) – Ново-Олександрійського інституту сільського господарства та лісівництва в м. Пулави Люблінського воєводства Царства Польського (згодом – Харківський національний аграрний університет ім. В. В. Докучаєва, у 2021 р. реорганізований шляхом приєднання до Державного біотехнологічного університету).
В інституті брав активну участь у студентському революційному русі, через що в 1902 р. був відрахований і висланий на батьківщину під поліцейський нагляд в м. Лібаву (від 1919 р. – Лієпая). Там Й.-Г. Кох пройшов короткочасну військову службу. Після її закінчення закріплював набуті агрономічні знання, працюючи рік практикантом в регіоні Відземе (Ліфляндська губернія).
З початком російсько-японської війни (1904–1905) знову відбував військову службу, брав участь у бойових діях на Далекому Сході. Після демобілізації (1906) працював за фахом у Новгородській, а потім пів року в Харківській губернії. На правах фронтовика і з урахуванням закінчення п’ятирічного терміну давності правопорушення особисто звернувся до імператора Миколи II, від якого отримав дозвіл закінчити своє навчання в Ново-Олександрійському інституті, де поновився в 1907 р. Під керівництвом проф. П. Баракова проходив річну виробничу практику у великому взірцево облаштованому маєтку Л. Кеніга та його синів в с. Гути Богодухівського повіту Харківської губернії.
За результатами практики підготував «Звіт», який оцінювала комісія в складі професорів П. Баракова, І. Кулагіна та І. Широких. Після його захисту здобув кваліфікацію вченого-агронома I розряду (1908).
У 1908–1914 рр. Й.-Г. Кох працював учителем в Польщі, в Седлецькій чоловічій гімназії, і одночасно навчався на природничо-науковому факультеті Варшавського університету, який закінчив екстерном у 1914 р. У 1909 р. отримав ліцензію на право викладати німецьку мову в середніх навчальних закладах, а в 1914 р. – також математику й фізику.
З початком Першої світової війни Й.-Г. Коха мобілізували до армії. Восени 1914 р. на фронті дістав важке поранення, що призвело до ампутації ноги. Лікувався у військовому шпиталі в Києві. Після одужання, отримавши інвалідність, був звільнений з військової служби й залишився в місті. Тут він одружився з Ельвіною Хагедале (Elvina Hagedale), продовжив освіту в університеті св. Володимира (нині – Київський національний університет імені Тараса Шевченка). Здобувши право додатково викладати географію, вчителював у гімназіях.
Поворотним моментом у біографії Й.-Г. Коха стали події, пов’язані з Українською революцією 1917–1921 рр.
Згідно з постановою Української Центральної Ради (УЦР) «Про затвердження бюджету Генерального секретаріату земельних справ» від 16 липня 1917 р. за підписом товариша (заступника) голови УЦР проф. С. Веселовського, було створено бібліотеку цього головного українського аграрного відомства (міністерства). На початку 1918 р. Й.-Г. Кох як високоосвічений фахівець у сфері сільського господарства, природничих і точних наук, знавець кількох мов прийняв запрошення обійняти посаду завідувача бібліотеки, яка в майбутньому, після низки реорганізацій, змін у відомчій підпорядкованості та статусі перетворилася на ННСГБ НААН.
Початково ця невелика, з фондом у кілька сотень примірників бібліотека функціонувала в статусі «підсобної» при відділі сільськогосподарської освіти Генерального секретаріату земельних справ УЦР, але швидко перетворилася на загальну для аграрного відомства. Через відсутність достовірних архівних документів про діяльність бібліотеки в початковий період немає можливості встановити її кадровий склад, однак з високим ступенем вірогідності керівником установи був саме Й.-Г. Кох. Спершу бібліотека розташовувалася на вул. Володимирській, 19, а в 1919 р. під контролем Й.-Г. Коха перемістилася до будівлі за номером 24 на цій же вулиці – на другий поверх приміщення консисторії (хлібні) на території Софійського собору, де розміщувалася поряд із Київською єпархіальною радою.
Значною заслугою Й.-Г. Коха стало формування та збереження установи як спеціальної бібліотеки загальнодержавного рівня не лише в надзвичайно непростий для України час революційних подій 1917–1921 рр., коли влада в Києві перманентно змінювалася, а й за перших років утвердження радянської влади. Під його керівництвом книгозбірня утвердилася як головний методичний і координаційний центр для бібліотек аграрного профілю на теренах УСРР, що підкріплювалося й багатьма реальними напрацюваннями (зокрема в питаннях національної сільськогосподарської бібліографії, міжнародного книгообміну).
У перші місяці існування бібліотеки, попри значні труднощі воєнної доби, Й.-Г. Кох зосереджував основну увагу на комплектуванні її фондів цінними вітчизняними та зарубіжними галузевими виданнями, а також на створенні українізованого каталогу сільськогосподарської літератури. У документі від 6 грудня 1918 р. під назвою «Про постановку бібліотечної справи в Міністерстві землеробства», підготовленому Й.-Г. Кохом, зазначається, що за інвентарною книгою в бібліотеці налічується лише 1 007 пр. видань, це ускладнює задоволення читацьких потреб і не дає можливості повноцінно забезпечувати працівників апарату відомства необхідною інформацією. Завдяки енергійним діям Й.-Г. Коха за короткий час фонд бібліотеки зріс утричі, до 3 085 пр. книжок, із яких 1 637 надійшли від Департаменту сільськогосподарської економіки, статистики й кооперації цього ж міністерства.
Із заснуванням 1 листопада 1918 р. Сільськогосподарського вченого (згодом – наукового) комітету України (СГВКУ) на чолі з академіком В. Вернадським бібліотека увійшла до його складу як головна установа з питань інформаційно-бібліотечного й наукового супроводження історично провідного сектору економіки України – сільського господарства.
Невдовзі почали відбуватися конструктивні зміни, що стосувалися й бібліотеки. Згідно з наказом по відомству № 29 від 30 грудня 1918 р за підписом міністра землеробства Директорії УНР М. Шаповала, призначеного на цю посаду чотирма днями раніше, новим головою СГНКУ став академік УАН П. Тутковський. 27 січня 1919 р товариш міністра землеробства Є. Архипенко затвердив перший (тимчасовий) «Статут Вченого комітету при Народному міністерстві землеробства», у § 22 якого зазначено: «Вчений комітет має свою бібліотеку...». Її головним завданням було визначено обслуговування новітньою галузевою літературою Вченого комітету як «... вищого органу Народного міністерства землеробства, що об’єднує наукову діяльність всіх центральних і місцевих установ ...» та його секцій, що створювалися в процесі виконання наукових робіт. Ця складна й відповідальна робота лягла насамперед на Й.-Г. Коха.
Зі встановленням 5 лютого 1919 р. в Києві радянської влади змінилися пріоритети в діяльності як Вченого комітету, так і його бібліотеки, передусім у контексті розробленого Й.-Г. Кохом плану розвитку книгозбірні. Через три тижні, 25 лютого 1919 р. Президія Вченого комітету затвердила новий структурний поділ на 11 відділів, серед яких з’явився відділ популяризації. Саме з цим підрозділом взаємодіяла бібліотека Вченого комітету в контексті репрезентації видань, що розкривають досягнення науки, пов'язаної з сільським господарством. Цю функцію було закріплено в § 3 першого повноцінного Статуту СГНКУ, затвердженого 2 травня 1919 р. наркомом землеробства УСРР В. Мещеряковим. Відповідно до § 22 Статуту бібліотека увійшла до складу іншого підрозділу – загальної секції (секретаріату) СГНКУ.
Завдяки ентузіазму й наполегливості Й.-Г. Коха та його помічниці Л. Фролової у 1920 р. бібліотека мала вже майже 12 тис. назв видань, тобто в середньому щомісяця фонд книгозбірні зростав на 500–1 000 пр. З остаточним встановленням радянської влади в Києві (червень 1920 р.) фонд установи істотно збільшився за рахунок приєднання великих книжкових зібрань, що надійшли від колишніх бібліотек дореволюційних інституцій: вже згадуваного Департаменту (Відділу) сільськогосподарської економіки, статистики і кооперації Міністерства земельних справ, Київського губернського земства, Південноросійського товариства сільського господарства та сільської промисловості, Всеросійського товариства цукрозаводчиків, Київського агрономічного товариства, Київського товариства сільського господарства та сільської промисловості й ін.
Завдяки значному збільшенню обсягу книжкового фонду бібліотека СГНКУ вже наприкінці 1920 р. стала провідним центром галузевої літератури для потреб аграрного відомства. У новій редакції Статуту СГНКУ вона офіційно набула статусу «центральної». Книгозбірня увійшла до складу бібліотечного бюро СГНКУ, створеного ще 1 травня 1919 р. з ініціативи та на чолі з Й.-Г. Кохом. Вона стала також стрижнем бібліографічного бюро, заснованого 26 липня 1919 р., яке також очолював Й.-Г. Кох.
За пропозицією фундатора обох бюро і з метою вдосконалення їхньої роботи ці дві структури з 16 серпня 1920 р. було об’єднано в одну під назвою бібліографічно-бібліотечне бюро. Й.-Г. Кох став його завідувачем, а А. Леонтович – секретарем. Основними завданнями бюро було визначено «... об’єднання і напрям бібліографічної роботи в різних галузях сільського господарства і супутніх з ним наук», а також «... складання систематичного бібліографічного каталогу с.-г. книжкової та журнально-газетної літератури, які виходили в Рад. Україні і землях, заселених українцями, або стосувалися сільського господарства України, або констатують актуальні для України питання сільського господарства». Фактично ці завдання бібліотека головного аграрного відомства України виконувала ще з другої половини липня 1917 р., а з приходом через пів року на посаду директора Й.-Г. Коха вони набули системності. Керівник бібліотеки, попри складні тогочасні обставини, зумів зі властивою німцям цілеспрямованістю й педантичністю вибудувати діяльність установи так, що кожен працівник чітко знав свої функціональні обов’язки й акуратно виконував їх.
За ініціативою Й.-Г. Коха в бібліографічній роботі брали участь практично всі секції СГНКУ, а найбільш активно – ботанічна, метеорологічна, зоологічна (згодом – зоотехнічна) таґрунтознавства. За короткий проміжок часу вони підготували чимало бібліографічних матеріалів. Їх опрацювання та підготовку до друку виконували працівники бібліотеки під загальним методичним керівництвом і контролем Й.-Г. Коха.
У 1921 р бібліотека налагодила міжнародний книгообмін й отримання фахових видань з Північної Америки, у 1923 р. – із заснованої роком раніше за підтримки М. Шаповала книгозбірні емігрантської Української господарської академії в Подєбрадах (Чехословаччина). Запити читачів з 20 вересня 1921 р. опрацьовували вже шість штатних працівників книгозбірні. Установа працювала з 10:00 до 21:00, щодня обслуговуючи в середньому до 25 осіб і здійснюючи опрацювання 50 книжок. У зв’язку з великою завантаженістю Й.-Г. Коха роботою в бібліографічно-бібліотечному бюро СГНКУ обов’язки директора бібліотеки формально було покладено на В. Лебединського. Але без Й.-Г. Коха не ухавлювалося жодного важливого рішення з поточних проблем бібліотеки і він фактично залишався її керівником аж до свого від'їзду з України.
Серед інших важливих напрямів роботи, розпочатих Й.-Г. Кохом і послідовно реалізовуваних уже без його безпосередньої участі, особливе місце посідало формування каталогу видань, які зберігалися в бібліотеці. Його створення активізувалося з 1923 р., коли значно зросла кількість читачів (до 5 015 на рік, яким було видано 12 832 книги) та побачила світ підготовлена Й.-Г. Кохом «Інструкція зі складання бібліографічних каталогів». Каталогування фонду книгозбірні здійснювалося за адаптованою для потреб сільськогосподарських бібліотек системою класифікації, особисто розробленою Й.-Г. Кохом на основі міжнародної децимальної (десяткової) системи класифікації, але з певними відмінностями. Саме тоді у координації з Міжнародною комісією децимальної класифікації при Міжнародному бібліографічному інституті в Брюсселі відбувався безперервний процес уніфікації її варіантів з метою створення єдиної світової системи («Weltsystem»). Однією з головних особливостей уніфікації стала заміна літерних або комбінаційних символів (класифікаційних індексів) на цифрові. Завдяки цьому процес складання рубрик набував пластичності, стало можливим створення, крім базових американської та європейської класифікацій, ще й національних. Й.-Г. Кох вдало скористався ситуацією, творчо і на наукових засадах підійшовши саме до класифікації галузей знань, пов’язаних із сільським господарством. Невипадково запропонована ним система під назвою «Сільськогосподарська бібліографічна класифікація» (1923) виявилася придатною для всіх сільськогосподарських бібліотек України і застосовувалася майже два десятиліття, фактично до початку німецько-радянської війни.
За ініціативою Й.-Г. Коха і, керуючись розробленою ним методикою, головна аграрна бібліотека України з 1923 р. через бібліографічно-бібліотечне бюро СГНКУ готувала й видавала двотижневик «Бібліографічний бюлетень» сільськогосподарської літератури з грифом «на правах рукопису» обсягом 0,5 др. арк. і накладом 50 пр. Протягом 1923 р. з друку вийшло шість його випусків.
З метою отримання об’єктивної картини про наявні в УСРР інформаційні ресурси аграрного профілю вчений також розробив спеціальну інструкцію для проведення одноразового анкетного моніторингу сільськогосподарських бібліотек та відділів сільськогосподарської літератури найбільших бібліотек республіки. Уже після його від’їзду з України таким опитуванням вдалося охопити лише Полтавщину. Провести моніторинг на загальнореспубліканському рівні завадила відсутність фінансування. Це була остання задокументована ініціатива від Й.-Г. Коха.
У другій половині 1921 р. вчений вирішив репатріюватися на батьківщину. Поштовхом до цього стало підписання 3 серпня 1921 р. мирного договору між УСРР і незалежною Латвійською Республікою, що передбачав можливість взаємної репатріації громадян. Тривалий час вважалося, що Й.-Г. Кох виїхав з УСРР на початку 1923 р., оскільки багато його розробок та ініціатив датовано саме цим роком. Однак за віднайденим у Латвійському державному історичному архіві посвідченням за № 2921 від 14 листопада 1921 р., виданим Київським обласним управлінням з евакуації населення Головного Українського управління Наркомату внутрішніх справ РРФСР, та протоколом допиту Й.-Г. Коха, датованим 18 лютого 1922 р. (зберігається в адміністративному департаменті МВС Латвії), з’ясовано, що він виїхав з Києва разом із дружиною роком раніше, орієнтовно в січні 1922 р., а з посади директора бібліотеки звільнився 16 серпня1921 р. Його наступником того ж дня став В. Лебединський, який продовжив реалізацію ініціатив Й.-Г. Коха.
Після повернення на батьківщину вчений спершу оселився в Лієпаї, де мешкав на вул. Jaunā Jūrmalas, 31. Будучи високоосвіченим фахівцем, швидко знайшов роботу. У 1922–1925 рр. працював директором приватної середньої школи імені Іні Клявіня в м. Бауска. Згодом перебрався до м. Тукумс, де до 20 серпня 1941 р. займався викладацькою діяльністю в місцевій державній гімназії та комерційному училищі. Друкував статті в місцевій пресі. Як свідчать документи з Архіву Міністерства освіти Латвійської Республіки, педагогічну роботу Й.-Г. Кох виконував на високому професійному рівні, за що наприкінці 1930-х рр. був висунутий міністром освіти Ю. Аушкапсом до державної нагороди – Хреста визнання (Atzinības krusts) IV ступеня. Раніше був нагороджений найвищою цивільною нагородою Латвійської Республіки – орденом Трьох зірок (Triju Zvaigžņu ordenis) V ступеня (1935). У першій половині 1940 р. отримав орден Трьох зірок IV ступеня.
З моменту окупації Латвії німецькими військами і до смерті 9 квітня 1948 р. відомості про Й.-Г. Коха відсутні. Похований на цвинтарі Zibeņu Тумської волості (Тукумський край). На надгробку вказаний інший рік народження – 1880.
Лебединський В. Центральна с.-г. Бібліотека при Сільськогосподарському Науковому Комітеті / В. Лебединський // Вісн. с.-г. науки. – 1923. – Т. ІІ, вип. 3–4, берез.-квіт. – С. 139.
Латыши на Харьковщине : сб. арх. док. и материалов / Гос. архив Харьк. обл., Центр краеведения Харьк. нац. ун-та им. В. Н. Каразина, Акад. б-ка Латв. ун-та ; [сост.: О. С. Гнездило и др. ; редкол.: В. С. Бакиров и др.]. – Харьков : Контраст, 2011. – Вып. 1. – 159 с. : ил., табл.
Коваленко С. Д. Научно-организационная деятельность Сельскохозяйственного научного комитета Украины (1918–1927) по координации отраслевых исследований / С. Д. Коваленко // Studies in the history of biology. – 2012. – Vol. 4, №. 3. – С. 71–73. – Про І.-Г. Коха: с. 71.
Вергунов В. А. Життя та творчі звитяги директора ЦНСГБ В. А. Лебединського у 20-х та першій половині 30-х рр. ХХ ст. / В. А. Вергунов // Історія освіти, науки і техніки в Україні : матеріали ХІІ Міжнар. конф. молодих учених та спеціалістів, присвяч. 100-річчю від дня створення Нац. наук. с.-г. б-ки Нац. акад. аграр. наук України, м. Київ, 19 трав. 2017 р. – Київ, 2017. – С. 390–395.
Вергунов В. А. Національна наукова сільськогосподарська бібліотека Національної Академії аграрних наук України: історична ретроспектива до вікового ювілею / В. А. Вергунов ; Нац. акад. аграр. наук України. Нац. наук. с.-г. б-ка. – Київ, 2017. – 100 с. – Про І.-Г. Коха: с. 6, 9, 11.
Кох Генрих Оттонович // Історія української бібліотечної справи в іменах (кінець ХІХ ст. – 1941): матеріали до біобібліогр. словника / НАН України, НБУВ, Ін-т рукопису ; уклад. Л. В. Гарбар. – Київ, 2017. – С. 229–230.
Kocere V. Pedagogs Indriķis Kohs (1881–1948) latvijai un ukrainai [Педагог Індрікіс Кохс (1881–1948)] для Латвії і України / Venta Kocere // Історія освіти, науки і техніки в Україні : матеріали ХІХ Всеукр. наук. конф. молодих учених та спец., присвяч. ювіл. датам від дня народж. видатних учених в галузі аграрних наук – основоположників сільськогосподарської дослідної справи в Україні за своїми напрямами: Федора Трохимовича Моргуна (1924−2008), Олексія Никаноровича Соколовського (1884–1959), Київ, 22-23 травня 2024 р. / НААН, ННСГБ, Ін-т історії аграр. науки, освіти та техніки ; наук. ред. В. А. Вергунов. – Вінниця: ТВОРИ, 2024. – С. 49–55.
________________________________